Это было моей обычной субботой, когда я решила смутить свою башню и
шпигать драп как последний наркоман в округе. Я знал, что это не самое разумное решение, но как говорится - "хана", раз уж попался такой шик в руки.
На площади уже было множество наркоманов, как и всегда. Я огляделась вокруг и заметила своего хорошего знакомого, Ромку, который велел мне подойти к нему. Он был настоящим экспертом по всему, что связано с наркотиками, и всегда знал, где достать качественные закладки.
– Эй, детка, – сказал Рома с ярко-красными глазами, – у меня есть шпиг на нуле. Пошли, получим наркоманское наслаждение! Отведу тебя к лучшим поставщикам в городе!
Я не могла отказать Ромке, ведь он был моим лучшим другом наркоманией. Мы отправились в мазагин, который был расположен на задворках города, где поставщики были своего рода наркоманскими магнатами. По прибытии на место, нам предстояло пройти через всю группу задротов, которые казались мне чужими, но всегда рады видеть новых клиентов.
| – Привет, Рома! – |
сказал один из наркоманов, обращаясь к Ромке. |
| – Эй, пацаны! Новенькая на зоне, – |
проговорил Рома, указывая на меня. |
Я чувствовала, что все глаза обратились на меня, но меня это не смущало. Ведь я была здесь ради своей драпки, которую уже невозможно было отложить.
– Держите шмоли здесь, мужики! –
С этими словами Ромка указал на место, где я могла получить свою долю наслаждения. Я подошла к поставщику, который был высоким и без лица. Он спокойно протянул мне пакет, не задавая лишних вопросов. Я не знала, что именно я получила, но мне было все равно. Однажды наркоман, всегда наркоман.
Восхищенная своим приобретением, я сразу же пошла на площадь. Чудным образом, я выбрала комикс, который лежал на заброшенной скамейке, и начала его читать. В то время как другие просто шмоляли свои закладки и проводили время в бездумном тумане, я погружалась в другой мир, полный супергероев и приключений. Это был мой закос под реальном мире.
– Милая, можешь поделиться сестрой? –
Раздался голос из-за моей спины. Я обернулась и увидела старого знакомого наркомана, Диму. Мы уже не раз делили драп вместе, так что я решила не отказывать ему и протянула ему пакетик с драпом.
| – Спасибо, милаха, – |
сказал Дима, принимая его, – надеюсь, ты знаешь, что делаешь. |
– Знаю, Дим, –
ответила я, воплощая в себе все знания и опыт, который я получила, выполняя свои закладки. Было невозможно не заметить, что Дима что-то тревожит, но я не задавала лишних вопросов. В этом мире все равно каждый наркоман сам за себя.
Весь вечер я провела на площади, увлекаясь своим комиксом и шмоля драп. Я чувствовала, что ни о чем не волнуюсь, что все проблемы исчезают в облаке моего наркоманского восприятия.
В конце концов, это была прекрасная суббота, когда я купила шишки марихуаны и читала комиксы на площади. Несмотря на все трудности, наркотики сделали мою жизнь яркой и незабываемой. Я знала, что это не самый правильный выбор, но я уже приняла его и плывла по течению.
Жизнь наркомана может быть непредсказуемой и опасной. Она полна рисков, ошибок и разочарований. Но, в конце концов, это выбор каждого индивидуума. Я решила жить своей наркоманской мечтой и наслаждаться каждым моментом. Пусть это и не всегда правильный путь, но он - мой.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...